Історична довідка

смт. Вилок

Вилок – селище міського типу в Берегівському районі, Закарпатської області, України. Розташовується на правому березі річки Тиса на відстані 21 км. Від районного центру – міста Берегово.

Територія населеного пункту була заселена ще в перші століття н.е., про що свідчать виявлені тут населення цього часу і знахідки римських монет (ІІ в н.е.). Вилок вперше згадується в архівних документах у 1304 році під назвою Wylak. У пізніших документах воно також згадується як Wylack, Vylac, Uylak. Сучасна українська назва селища «Вилок» походить від угорської назви «Тісауйлок» - «нове поселення на тисі»

Вилок - давнє поселення, яке колись виникло на річковому тисянському острові Св. Ілони. Вилок офіційно називається з 1773 року.

У XIX ст. поселення мало статус містечка Передтисянського повіту (округу) Уґочанського комітату. Користувалося власним гербом із такою символікою: у срібному щиті, на хвилястому підніжжі, тричі розділеному блакиттю й сріблом, — дерев'яний човен, яким править селянин у червоному одязі; щогла човна увінчана гербом Австро-Угорської імперії. Герб нагадує про місцеву пристань для човнів, які перевозили річкою Тисою сіль до «камеральних депо» в Мараморощині.

На території селища проходить кордон України з Угорщиною. У 1989 році був відкритий автомобільний пункт перетину кордону цілодобової дії Вилок-Тісабеч, який на сьогоднішній день має міжнародне значення.

Пам'ятки:

• Церква Вознесіння Господнього. 1806.

• Костел святої Олени

• Реформатская церковь (1850).

• У центрі селища розташована одна з найстаріших будівель Закарпаття — Соляний дім. Як склад для солі її основа була зведена в 1417 р., з часом зазнавала перебудов. До недавнього часу в приміщенні була розташована школа, нині будівля закрита.

Наша історія

с. Вербовець

Точаться суперечки довкола походження його назви: одні дослідники вважають, що Вербовець походить від великої кількості плакучих верб, що зростали на території села, особливо вздовж річки Сальви. Та селяни більше схиляються до версії, що назву їх село отримало від славетної родини Вербовці, що проживала тут і мала великі маєтки

Перша письмова згадка про Вербовець датована 1246 роком. Інші джерела називають 1251 рік, зазначаючи, що село було започатковано через 9 років після татарського нашестя.

За часів короля Бейли IV вперше згадується як Vrbovac.

Село мало багато власників. Одним із них був Петро, який помер, не залишивши спадкоємців, тому воно перейшло у власність короля. Потім, у 1251 році, подароване пейчському єпископу і королівському канцлеру Ахіллу Гунт-Пазманю.

Колишні власники селища були членами роду Werbőczy, Újhelyi і Zowárdfy.

с. Чорний Потік

Колишня назва — Фекете Поток.

За усними переказами, вуглярі шукали таке місце для випалювання вугілля, аби і ліс добрий, і вода близько. Там, де тепер село – давно був ліс. На роки було з чого вугілля випалювати. А від вугілля вода у потоці, який протікав через ліс, була чорною, і назвали потік Чорним. Вуглярі на зрубах біля потоку стали будувати собі хижі – помалу виникло село. Назвали його Чорним Потоком.

Першими жителями села були Нірі, Йоно, Потокі. Їх імена носять окремі частини села і тепер. І зараз через село звивається потічок, який часто висихає, оголюючи і показуючи своє чорне дно, хоч вугілля вже давно не випалюють.

Вперше в історичних документах село згадується в 1260 році. Зустрічаємося з його назвою, коли король Іштван У передав село у власність сину Тібо – Мікловшу з роду Гуткеледів.

с. Перехрестя

Колишня назва — Тісокерестур.

Угорська назва цього села пояснюється тим, що сільську церкву посвятили в честь Святого Хреста. Перша частина слова Тісо викликана, швидше за все, близькістю до Тиси. Можливо, один із рукавів цієї ріки колись протікав через село. Знайдено сліди слов'янського поселення, що датуються 8 століттям, мешканці якого, за знайденими знаряддями, окрім вирощування зернових сильно покладалися на риболовлю та полювання

Поселення вперше згадується в 1181 році під назвою Керестур, і в той час воно було власністю воєводи Ласло. На час монгольської навали село було зруйноване

с. Карачин

Основна версія назви це походження від угорського Karácsony — Різдвяне село.Назва поселення появляється ще 1260 року в описі кордонів Чорного Потоку. 

Своєрідною візитівкою цього села є приватний греко-католицький ліцей ім. єпископа Олександра Стойки. В селі ще в радянські часи розпочали будівництво школи і дитячого садочка, але закінчити їх не могли через відсутність коштів. В 2000 році греко-католицька громада села прийняла рішення приватизувати незакінчену будову і земельну ділянку площею 1,23 га із своїх паїв, що їм належали при роздержавленні колгоспу. Для продовження будівництва були виділені гранти з Угорщини і Німеччини, спонсорські кошти фізичних і юридичних осіб, Мукачівської і Гайдудорозької єпархій.

До початку навчального 2003 року об'єкт здали в експлуатацію. Велику допомогу надала районна влада. В екстреному порядку до села було підведено газ, у тому числі і для його жителів. 

с. Матієво

Перша письмова згадка у 1326 році як Magfolua. Згідно усних переказів, на берегах Тиси справедливий король Угорщини Матяш часто полював. На місці сучасного Матієва у нього була мисливська хатина, де він ночував, З часом, навколо неї виросло село, яке на угорській мові назвали Матьфолво на честь короля.

с. Нове Село

Перші письмові згадки про Нове Село припадають на 1360 рік під назвою Huihel. Село було заселено родиною Гонт-Пазмань яке воги отримали від короля Андрія ІІІ. Від них походили колишні господарі села, члени родини Уйгей, які взяли своє ім'я звідси. До 1946 року — Уйгей, Тісоуйгей. Назва походить від прізвища землевласників — родини Уйгеї, яка бере свій початок від видатного вождя Гунт-Пазманя, що прийшов до Угорщини за часів святого Іштвана. Сучасна назва — невдалий за змістом переклад з угорської мови.

В центрі села знаходиться цікава архітектурна пам'ятка — садиба заможної та знатної родини Уйгей (орієнтовно — кінець 19 ст.). На даний час в будівля, яка використовувалась як школа та дитячий садок, пустує 

с. Пушкіново

Пу́шкіно — село у Вилоцькій селищній громаді Берегівського району Закарпатської області України. Колишня назва — Уй Вербовець. Заснували село вихідці з верховинських сіл Волового, Синевира, Торуня у 1927—1928 роках (восени 1927 р. поставили першу колибу), а в 1932 р. влада виділила землю під школу і кладовище. В селі встановлено пам'ятник О. Пушкіну, та є шкільний музей поету.

с. Руська Долина

Щодо назви, то жителі її дали тому, що після проживання в горах, рівнинну місцевість, на яку вони потрапили, назвали Долиною. А щоб виокремити себе від навколишніх, в основному угорськомовних, жителів, підкреслили, що це Долина непроста, а Руська. Це було дружнє поселення, хоч і складалося з переселенців не тільки з Міжгір’я, а і з Синевира, Репинного, Майдану й інших верховинських сіл. Село було засноване в другій половині 1920-х років вихідцями з Міжгірщини під час проведення аграрної реформи чехословацьким урядом, першим поселенцем був Липей Михайло з Волового (Міжгір’я).

Пам'ятки:

У селі розташована дерев'яна Стрітенська церква — пам'ятка архітектури національного значення Закарпатської області.

с. Шаланки

В перше Шаланки згадуються в історичних джерелах за ХІV століття. З назвою Шаланки вперше зустрічаємося в 1332—1337 роках. Розквітло велике село за короткий час між 1295 і 1332—1337 роками. Сотмарсько-угочанська гілка Гут-Келедів — Гочаї, Шоланкі, Отьої, потім, довгий час, сім’я рожальських Кунів — представляла власників села. Після вимирання чоловічої лінії Кунів у володіння вступає жіноча лінія цього роду — графи Борковці, а потім подібним чином — графи Каролі. Це було вже у ХУІІІ столітті. У XVII—XVIII ст. поселення мало статус містечка й користувалося власним гербом: на червоному тлі — срібна вовча щелепа з трьома зубами (герб роду трансільванських князів Баторі (Баторіїв), пов'язаних з історією Шаланок).

Пам'ятки:

• Реформатська церква (Шаланки) — готична церква в селі Шаланки, Закарпатської області, пам'ятка архітектури національного значення (№ 1117)
• Церква св. арх. Михайла. 1878.
• Великий Ліс — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення
• Через село проходить вузькоколійна залізниця Виноградів-Хмельник (Боржавська вузькоколійна залізниця).
• В селі Шаланки туристів приваблює винний підвал Ференца II Ракоці (Підвал Кабодере) довжиною понад 40 метрів.
• На сході села знаходиться гора, яку ще донедавна, навіть, у серйозних наукових роботах називали Шаланка, але, виходячи з древньої місцевої традиції, називатимемо її Гемливц (368,6 м).

Наша історія